пʼятницю, 30 жовтня 2009 р.

Батьки + діти = конфлікт?


Кому не траплялося хоч раз в житті сказати чи подумати щось на кшталт «Ой, мамо, ти нічогісінько не розумієш!», «Батьки ніколи не розуміють своїх дітей» або впасти в філософські роздуми про конфлікт поколінь – можуть далі не читати. Для решти дещо пропоную.

 Загальноприйнято думати, що батьки це важливо. Ще б пак, все таки біологічна залежність, гени, те та се, ну, не було б нас без них і крапка (не вдаючись в те, що то Бог нас створює, бо все ж батьки його співробітники). Не менш поширено час від часу трохи понарікати на батьків, починається це зазвичай вже в якихось 12-14 років. Не злічити скілки разів на світі лунали слова: «Мамо, але ж ти нічого не розумієш!» які стосувалися школи, поведінки, характеру, першого кохання, вибору професії і т.д. А кому доводилося хоч раз почути від мами: «Дитино, я зовсім тебе не знаю...»? Колись думала, що це неможливо. Адже то ми (діти) найчастіше піднімаємо це питання на порядку денному, що мовляв ми інші, ми не такі як про нас думають, нас не розуміють і з чужими легше говорити ніж з рідними батьками! Виявилося, можливо почути і таке, що й наштовхнуло на роздуми.

коментарі (0)

неділю, 25 жовтня 2009 р.

ЯК Я ЧЕКАЛА НА ШАБАШ


  До Геловіну 10..., 9..., 8..., 7..., ... Зворотній відлік почався понад тиждень тому. Замайоріли плакати, змінився дизайн інтернет сторінок, по овочевих магазинах швидше за все почали гарячково скуповувати гарбузи, а по церковних крамничках – свічки, з прилавків позникали чорні гостроверхі капелюхи і чорні ж спідниці, панчохи і біжутерія, перелякані власники чорних котів поховали про всяк випадок своїх улюбленців подалі. Як кажуть, гряде шабаш, тремти хрещений люд!....

коментарі (0)

середу, 21 жовтня 2009 р.

ВЕЛИКИЙ ПІСТ ЗІ ЗРУЧНОСТЯМИ АБО ПОП-ВАРІАНТ ПОКУТИ


Читання житія святих Отців Церкви давно перестало
бути обов’язковою складовою недільного пополудня в католицьких родинах. Колись давно, коли ще не існували любовні романи, може це й було комусь цікаво, але сьгодні? І бідні пустельники голі-босі в неопалюваних печерах з жолудями на перше, друге і десерт живуть собі поживають на пожовклих картках книжок десь на полиці з казками. А про те, як треба постити, ми й без них знаємо.
Піст і покута це взагалі то синоніми чогось малоприємного, пов`язаного з відреченням, терпінням, як мінімум з дискомфортом. Тільки для кого? Для кожного з нас чи для вибраних? Чи складно це для сучасної людини – пережити Великий піст?...

коментарі (0)

вівторок, 20 жовтня 2009 р.

ВІДДАЙТЕ МЕНІ ТЮЛЬПАН!


Почну від того, що моя бабуся – не феміністка-лібералка, а мої мама і тітка – не соціалістки. Це щоб все було по-чесному, адже збираюся писати про підозрілу в багатьох колах дату, про Восьме. Як тільки його не називають – фактично від «відьомського шабашу» до «маніфесту свободи» і «псевдосвята». Суперечки гарячі, але як бути християнкам? Соромитися чи посміхатися, коли отримують квітку або листівку того злощасного дня?
Свято 8 Березня як день Жінки – це ідея сумнозвісної Клари Цеткін. Невідомо, звідки ми про це знаємо, бо американці наполягають, що то від них і за їхніми підрахунками цього року виповнюється рівно 100 років від першої у світі жіночої маніфестації. Як би не було, в моєму випадку цьому святові рівно стільки років, скільки й мені і жінки з моєї родини теж пам’ятають його зі свого дитинства. А факти такі – ніколи не довелося мені восьмого дня березня виходити на маніфестацію і ні від кого я про це не чула. Виходить, хоч свято й комуністичне, але в наш час слабо підковане ідеологічно. Щоправда і досі цього дня жінкам даруються традиційні радянські червоні (або іншого кольору) гвоздики, на це можу заперечити лише тим, що нам тато дарував тюльпани, бо інших квітів колись в продажі в цю пору не було, а тепер найчастіше даруються троянди.  Наступне – листівки – з ними складніше, бо різновид дуже великий, але у написі завжди були і залишились слова «жінка» або «березень», а інколи «молодість і  краса» чи щось таке, а на самій поштівці букети квітів або березові сережки і підсніжники.
Про цей день існує багатенно анекдотів і кумедних приказок, а політичні конотації давно забулися. Мине ще кілька років, і навіть про Клару Цеткін забудуть, а саме свято могло б і залишитися. У давньоримські часи 25 грудня святкувалося свято бога Сонця, а християнство вчинило з цього дня день народження Спасителя. Здавалося б, просте переставляння акцентів нічого не змінить, а все інакше, сьогодні для цілого світу в цей день святкується Різдво і ніщо інше. Міжнародний жіночий день можна всіляко критикувати, відкидати як і весь комуністичний спадок, а можна зробити днем молитви за жінку.
Бог створив жінку та само людиною, як і чоловіка. Проте дуже часто на протязі віків гідність і рівність жінки всіляко заперечувалася. Ісус своїм приходом на землю і своїми вчинками підтвердив величезну любов Бога до жінки, як рівної у всьому чоловікові, Його Матір стала найкращим доказом цього. Те, що сьогодні в багатьох суспільствах позиція жінки така висока, навіть те, що я можу писати ці рядки, бо ходила до школи і здобувала освіту, це заслуга дуже багатьох жінок, які боролися і борються за свої права.  Тому, коли мене запитають, чи повинно існувати свято Жінки, я впевнено відповім ТАК. Навіть якщо колись в цей день святкувалося радянське 8 Березня я хочу того дня отримати свій чесно заслужений тюльпан і помолитися за всіх жінок світу, дякуючи Господеві за те, що я одна з них.


коментарі (0)

Підписатися на: Дописи (Atom)