пʼятницю, 5 березня 2010 р.

ЧАС ДЛЯ БОГА

Думаю про час. Пригадую св. Августина, і розумію, що так само, як і він, ніколи до кінця не зрозумію, що таке час, бо коли думаю про нього – наче розумію, а коли намагаюся пояснити – вже не знаю. Адже можливості побути поза часом немає.
Але якщо живу в часі, то ним володію, маю той час. Десятиліття, роки, місяці, дні, хвилини і секунди, дитинство, юність, зрілість, старість, бо час це зміни – народження, зростання, розвиток, занепад. Маю час на удар серця і час між двома ударами, час на те, щоб кліпнути оком і на те, щоб звернути на щось свій погляд, час народження і певний час земного життя. Згадуючи Екклезіяста, людина на все має відповідний час («Час розкидати каміння і час визбирувати каміння; час обнімати, і час ухилятися від обіймів.» Еккл. 3, 5).
У вирі щоденних справ ставлюся до мого часу як до перешкоди або як до благословення – залежить від потреб, обставин, залежить від мене і від інших людей. Відміряю свої дні знайомствами, настроєм, зустрічами, сподіваннями, розчаруваннями. Так часто пригадуючи собі минуле, вбираю його в рамки обставин мого життя: «того дня я була щаслива», «то був страшний день». А от чи пам’ятаю, котрий з моїх днів був днем для Бога? А скільки днів минуло без відчуття Його присутності? Скільки часу моя душа була в стані благодаті, а скільки без неї?

коментарі (0)

ПІСТ – ВЕЛИКИЙ ЧИ ДОВГИЙ?



Загадка про піст: великий чи довгий? Пісний чи тихий? Для Ісусика чи для мене?
Вже кілька днів, як почався так званий Великий Піст, той, після якого наступить весна, буде посвячення паски, з’їдуться родичі і буде мило. А якщо серйозно і офіційно – почався час очікування на Христове Воскресіння.
Як завжди починаю з шукання великопісної постанови і з автоналаштувань, що розпочинається особливий період, тож треба те, і те, і те. Класика: в піст слід постити, що означає відмову від чогось приємного але приземного заради того, що приходить важче, але має солодші плоди – заради близькості з Богом.

коментарі (0)

вівторок, 2 лютого 2010 р.

РОЖЕВІ ОКУЛЯРИ ВДЯЧНОСТІ


На днях під руку підвернувся довжеленний матеріал про вдячність з часопису по психології. Нашпигований дослідниками і їхніми дослідженнями, думками експертів та анкетуваннями і, як зазвичай, практичними порадами. Що ж воно, вдячність? – запитала себе і в одну мить виникло наступне запитання: а який християнин може про це не знати? Християнство неможливе без любові, але так само годі уявити його без вдячності. Кожна наша Літургія – це насамперед подяка: Отцеві – за Сина, Синові – за Відкуплення, цілій Трійці – за сотворення і любов. 
Психологи люди практичні, для них щось або корисне, або ні. Бути вдячним – корисно, це запорука щасливості. Отже, будьмо вдячні щоб бути щасливими! Будьмо. Але як?

коментарі (0)

неділю, 31 січня 2010 р.

СВІТСЬКІ МОЇ КАТОЛИКИ



Від часу до часу трапляється нагода побувати на зустрічі у стилі катехези. Завжди знаходиться цікава тема, від якої можна відштовхнутися і забрести з хащі «католицьких нюансів». А то священники, а то піст, а то Літургія, а то молитва чи реколекції. Дорослий католик, виявляється, має стільки запитань, які дуже часто немає кому поставити, але то вже справа катехези для дорослих, яка повинна бути, але не завжди є. А тим часом наша групка має змогу спілкуватися з мудрим священиком, для якого всі запитання зручні і політкоректні, а для нас всі його відповіді – потужні поштовхи до думання і дальшого пошуку правди.

коментарі (0)

вівторок, 8 грудня 2009 р.

ЛЮДИ В ДОРОЗІ. ЗА ЕМІГРАНТА ЗАМОВТЕ СЛОВО.


     Останнім  часом по новому цікавлюся еміграцією. Не лише розпитуючи знайомих, як там мамі чи татові ведеться за кордоном, або коли приїде чоловік, або чи остаточно сусідка залишила сусіда закохавшись в італійця. Ні, таке цікавлення невід’ємне від щоденності вже так давно, що сприймається абсолютно натурально. Цікавлюся ним інакше, глобальніше, ставлячи запитання і бігаючи по відповідь до Вчительського Уряду мами Церкви. А Церква відповідає – енцикліками, апостольськими листами, Радою в справах Міграції та Туризму, душпастирствами для емігрантів, порадами, молитвою. Ще б пак, у світі 200 млн. емігрантів – тих, які відірвалися з корінням з рідної нивки і хочуть наново врости в якусь землю, щоб не засохнути, не втратити себе, щоб приносити нові плоди.
     Знаю  так багато родин, які живуть з  еміграцією в серці і в щоденних молитвах за рідних на чужині. Чула сотні  історій про залишених дітей, злишених дружин та чоловіків, забутих  стареньких батьків, про те, як комусь не вдалося і як вдалося дуже добре. Історії про великі гроші, обмани, батракування, сльози, депортації і  мрії про краще завтра. Емігрантів так багато... Хтось на сезон збирати полуницю в Польщі, хтось на роки доглядати італійську бабусю чи няньчити російських дітлахів. Не знаю жодного священика, який їздить шукати українських емігрантів по-закордоннях несучи потіху, пораду, допомогу. Не знаю, чи такі еригуються єпископами спеціально для того, щоб їхати у світ до своїх?..

коментарі (0)

пʼятницю, 20 листопада 2009 р.

СИНДРОМ ДІДА МОРОЗА



Хабар, хабарчик, хабаруньчик. Саме так відмінюємо це явище, от тільки не словами, а вчинками. Хабар – це коли показують по телевізору і говорять про мільйони і в'язницю. Хабарчик – це коли якийсь районний чи обласний чиновник вимагає гроші за те, щоб видати дозвіл на щось, на що не повинен. А от хабаруньчик це ж наше, рідненьке, це – шоколадка вчительці (так, наче без шоколадки їй не дожити до наступної зарплати), коньячок лікареві (так, наче на тверезу голову він гірша людина), домашні яєчка інспектору в соцзабезі (бо ж як він бідний на голодний шлунок випише нам довідку?) і далі за рейтингом. Тобто виходить так – куди не піди, треба щось дати, от такий собі синдром Дідуся Мороза, щоб кожному принести «гостинця від зайчика» (як казала нам в дитинстві мама, повертаючись з роботи).
Що ж діється насправді? Маю одне таке припущення, яким хочу поділитися: бажання щось дати – це наслідок невміння щиро подякувати! Здивовані? Зараз поясню....

коментарі (1)

середу, 18 листопада 2009 р.

СВЯЩЕННИКИ В СПІДНИЦІ ТА ІНШІ НЕБИЛИЦІ або СПРАВА СВЯЧЕННЯ ЖІНОК В РИМО-КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ


У світі існує дуже багато речей, які колись були неможливими, а тепер – очевидні. Так колись людина не могла літати, спілкуватися на відстані, консервувати продукти, лікувати нежить. Ще донедавна існувало рабство, жінки не мали права голосу та не навчалися в університетах, але сьогодні все інакше. Здавалося б, у світі залишилася не така вже й велика кількість неможливих речей, а наука і поступ людства не сьогодні-завтра все остаточно вирішать. Стаємо свідками дивовижних змін в суспільствах і в самій Церкві. Ось Папою Римським може стати не лише італієць, а священиком – не лише син аристократії, відбуваються екуменічні зустрічі, Літургія відправляється національними мовами, а жінки читають читання та можуть служити біля вівтаря як міністрантки. Тож очевидним здається запитання: коли в римо-католицькій Церкві будуть дозволені свячення жінок? Чи те, що тільки чоловіки можуть виконувати священицьке служіння це образа для жіночої гідності? Можливо, це лише справа традиції та часу? Чи жінка гірша від чоловіка в справі служіння Господеві?...

коментарі (0)

вівторок, 17 листопада 2009 р.

2012-ТИЙ ВАРІАНТ КІНЦЯ СВІТУ З ХЕПІ-ЕНДОМ


  В кінотеатрах грають «2012». Було б шкода пропустити фільм тільки тому, що наперед відомо, про що йдеться. А йдеться про кінець світу, який, виявляється, ще в сиву давнину передбачили люди народу Майя. Харизматичні науковці, безтурботні політики, запобігливі багатії, проблемна американська родина, шалений хіппі, український спортсмен – справді добрий конструкторський набір для касового фільму. Не знаю, скільки витратили на зйомку, спецефекти, скільки мільйонів принесе прокат, бо, зрештою, не це головне. Була, бачила, розважилася, задумалася....

коментарі (0)

суботу, 14 листопада 2009 р.

ГОВОРИЛИ БАЛАКАЛИ


Те, про що хочу сказати – давно відоме і здається, навіть несприйнятливе для слухання. Можу з певністю так сказати, пригадуючи уроки рідненької мови та літератури зі школи. Але те, про що мені йдеться виникло якось само собою і викликало кілька цікавих думок.
            Купувала я якось щось у Проскурові, не важливо – що, цікаво інше, те, що мене запитали, звідки я родом. Дивно, правда? Ну, як то водиться, ґречно відповідаю – з Городка.
-         Львівського? 
-         Ні, Хмельницького.
-         О!? У вас дуже чиста українська мова.
-         Та ні, звичайна.
Звісно ж, мені такий комплімент дуже лестить. От тільки виявляється, в нас так не “разговаривают” як я, і володіння звичайною українською тепер вже пріоритет виключно західних областей України – чи то пак, Львова.....

коментарі (0)

пʼятницю, 13 листопада 2009 р.

ЧОМУ ТРИНАДЦЯТЬ ЦЕ НЕ 12+1


 Календар  – примхлива річ, особливо григоріянський. Кажуть, що це єдиний календар зі всіх досі вигаданих, в якому найчастіше число 13 припадає на п’ятницю (це пов’язано з 400-річним циклом, в який входить 20871 тижнів). А треба ж було так статися, що саме цього числа боїться або принаймні остерігається чи не кожен з нас. І навіть відміна 13-ки при нумерації готельних та лікарняних кімнат, місць в літаках та операх, в поверхах будинків і при нумерації квартир нічого не може змінити, як показує досвід багатьох західних країн, де все це перепробували. Існують припущення, що п’ятниця 13-те має таку зловісну репутацію бо...саме цього дня Адам та Єва спокусилися на заборонений яблучний десерт, а також саме в цей день Каїн підняв руку на рідного брата! На жаль, натхненні автори Святого Письма не присвятили ані рядочка цим псевдотеоріям, тому ми, як добрі християни, змушені відкинути ці версії.....

коментарі (0)

вівторок, 10 листопада 2009 р.

ТАМАГОЧІ, ВИГОДОВАНЕ НА НОСТАЛЬГІЇ



«Ой, привіт, де пропадаєш? Знайди мене на «Однокласниках» поговоримо.» Почути подібну розмову вже давненько не дивина. Минають ті часи, коли можна було простояти пів години розмовляючи під магазином або на вулиці, адже з’явилося так багато термінових справ,  от навіть профіль в соцмережі перевірити – а раптом хтось написав або нове фото розмістив? 
Дрібка історії
Соціальна мережа/портал– це різновид інтерактивної сторінки WWW, яка співтвориться людьми із спільними інтересами. Більшість подібних порталів пропонують користувачам різні способи спілкування: чати, дискусійні кола, блоги, форуми і тд.

коментарі (0)

суботу, 7 листопада 2009 р.

ПЕРЕСОЛОДЖЕНІ СЕНТИМЕНТИ


Важко сказати, скільки разів я чула від знайомих про цей фільм перед тим, як вперше його подивилася. Взагалі то, я не з тих, хто оцінює стрічку на підставі рецензій або чужих вражень, але те, що чула про «Спіши любити» просто роззброювало – від нього всі плачуть! Перша думка – тільки не це, сльози і шмарклі під час перегляду це не моє. Ну що мені залишалося? Тільки перегляд.
Історія проста – школа, старші класи. Лендон Картер – один з найбомбовіших хлопців школи, це стосується як його зовнішності, так і місця в компанії, один з тих, за ким впадає вся школа і, за словами його друзів, – неперевершений майстер брехні. З вини цього юнака калічиться хлопець, але сам Лендон виходить сухим із води. Картер не сторониться випивки, здійснює дисциплінарні порушення в школі, має проблеми у відносинах з батьком.

коментарі (0)

середу, 4 листопада 2009 р.

ВАВИЛОНСЬКИЙ СИНДРОМ



Щороку в різдвяний період вже традиційно задумуюся над питаннями, яким своє життя зазвичай присвячують лінгвісти. І це не дивно, якщо пригадати собі початок Йоанової Євангелії: «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Воно було спочатку у Бога. Усе через Нього почало бути, і без Нього ніщо не почало бути, що почало бути.» (Йо. 1, 1-3). Слова, мова, спілкування, взаєморозуміння – все це виникає одне з одного логічним ланцюжком. Так, теоретично все це очевидно, а от в щоденному житті... Про це щороку й думаю.
Ані науці, ані теології невідомо, якою мовою спілкувалися наші прабатьки в Раю. Цілком можливо, що до гріха це була якась телепатична єдність (це лише припущення!), але після первородного гріха домовитися їм було вже набагато складніше – Адам і Єва навіть не могли одноголосно визнати своєї провини перед Богом. Якою б не була тоді їхня мова, вона була недосконалою, бо вже не передавала словами того, що відчувало серце. Ось тоді, після вигнання з Раю, і почалися напевно перші домашні чвари. Цікаво, чи вигадували вони вже тоді якісь образливі слова, щоб якнайболючіше дошкулити один одному? Напевно, бо інакше звідки б в нас з`явилася ця звичка сьогодні?

коментарі (0)

пʼятницю, 30 жовтня 2009 р.

Батьки + діти = конфлікт?


Кому не траплялося хоч раз в житті сказати чи подумати щось на кшталт «Ой, мамо, ти нічогісінько не розумієш!», «Батьки ніколи не розуміють своїх дітей» або впасти в філософські роздуми про конфлікт поколінь – можуть далі не читати. Для решти дещо пропоную.

 Загальноприйнято думати, що батьки це важливо. Ще б пак, все таки біологічна залежність, гени, те та се, ну, не було б нас без них і крапка (не вдаючись в те, що то Бог нас створює, бо все ж батьки його співробітники). Не менш поширено час від часу трохи понарікати на батьків, починається це зазвичай вже в якихось 12-14 років. Не злічити скілки разів на світі лунали слова: «Мамо, але ж ти нічого не розумієш!» які стосувалися школи, поведінки, характеру, першого кохання, вибору професії і т.д. А кому доводилося хоч раз почути від мами: «Дитино, я зовсім тебе не знаю...»? Колись думала, що це неможливо. Адже то ми (діти) найчастіше піднімаємо це питання на порядку денному, що мовляв ми інші, ми не такі як про нас думають, нас не розуміють і з чужими легше говорити ніж з рідними батьками! Виявилося, можливо почути і таке, що й наштовхнуло на роздуми.

коментарі (0)

неділю, 25 жовтня 2009 р.

ЯК Я ЧЕКАЛА НА ШАБАШ


  До Геловіну 10..., 9..., 8..., 7..., ... Зворотній відлік почався понад тиждень тому. Замайоріли плакати, змінився дизайн інтернет сторінок, по овочевих магазинах швидше за все почали гарячково скуповувати гарбузи, а по церковних крамничках – свічки, з прилавків позникали чорні гостроверхі капелюхи і чорні ж спідниці, панчохи і біжутерія, перелякані власники чорних котів поховали про всяк випадок своїх улюбленців подалі. Як кажуть, гряде шабаш, тремти хрещений люд!....

коментарі (0)

середу, 21 жовтня 2009 р.

ВЕЛИКИЙ ПІСТ ЗІ ЗРУЧНОСТЯМИ АБО ПОП-ВАРІАНТ ПОКУТИ


Читання житія святих Отців Церкви давно перестало
бути обов’язковою складовою недільного пополудня в католицьких родинах. Колись давно, коли ще не існували любовні романи, може це й було комусь цікаво, але сьгодні? І бідні пустельники голі-босі в неопалюваних печерах з жолудями на перше, друге і десерт живуть собі поживають на пожовклих картках книжок десь на полиці з казками. А про те, як треба постити, ми й без них знаємо.
Піст і покута це взагалі то синоніми чогось малоприємного, пов`язаного з відреченням, терпінням, як мінімум з дискомфортом. Тільки для кого? Для кожного з нас чи для вибраних? Чи складно це для сучасної людини – пережити Великий піст?...

коментарі (0)

вівторок, 20 жовтня 2009 р.

ВІДДАЙТЕ МЕНІ ТЮЛЬПАН!


Почну від того, що моя бабуся – не феміністка-лібералка, а мої мама і тітка – не соціалістки. Це щоб все було по-чесному, адже збираюся писати про підозрілу в багатьох колах дату, про Восьме. Як тільки його не називають – фактично від «відьомського шабашу» до «маніфесту свободи» і «псевдосвята». Суперечки гарячі, але як бути християнкам? Соромитися чи посміхатися, коли отримують квітку або листівку того злощасного дня?
Свято 8 Березня як день Жінки – це ідея сумнозвісної Клари Цеткін. Невідомо, звідки ми про це знаємо, бо американці наполягають, що то від них і за їхніми підрахунками цього року виповнюється рівно 100 років від першої у світі жіночої маніфестації. Як би не було, в моєму випадку цьому святові рівно стільки років, скільки й мені і жінки з моєї родини теж пам’ятають його зі свого дитинства. А факти такі – ніколи не довелося мені восьмого дня березня виходити на маніфестацію і ні від кого я про це не чула. Виходить, хоч свято й комуністичне, але в наш час слабо підковане ідеологічно. Щоправда і досі цього дня жінкам даруються традиційні радянські червоні (або іншого кольору) гвоздики, на це можу заперечити лише тим, що нам тато дарував тюльпани, бо інших квітів колись в продажі в цю пору не було, а тепер найчастіше даруються троянди.  Наступне – листівки – з ними складніше, бо різновид дуже великий, але у написі завжди були і залишились слова «жінка» або «березень», а інколи «молодість і  краса» чи щось таке, а на самій поштівці букети квітів або березові сережки і підсніжники.
Про цей день існує багатенно анекдотів і кумедних приказок, а політичні конотації давно забулися. Мине ще кілька років, і навіть про Клару Цеткін забудуть, а саме свято могло б і залишитися. У давньоримські часи 25 грудня святкувалося свято бога Сонця, а християнство вчинило з цього дня день народження Спасителя. Здавалося б, просте переставляння акцентів нічого не змінить, а все інакше, сьогодні для цілого світу в цей день святкується Різдво і ніщо інше. Міжнародний жіночий день можна всіляко критикувати, відкидати як і весь комуністичний спадок, а можна зробити днем молитви за жінку.
Бог створив жінку та само людиною, як і чоловіка. Проте дуже часто на протязі віків гідність і рівність жінки всіляко заперечувалася. Ісус своїм приходом на землю і своїми вчинками підтвердив величезну любов Бога до жінки, як рівної у всьому чоловікові, Його Матір стала найкращим доказом цього. Те, що сьогодні в багатьох суспільствах позиція жінки така висока, навіть те, що я можу писати ці рядки, бо ходила до школи і здобувала освіту, це заслуга дуже багатьох жінок, які боролися і борються за свої права.  Тому, коли мене запитають, чи повинно існувати свято Жінки, я впевнено відповім ТАК. Навіть якщо колись в цей день святкувалося радянське 8 Березня я хочу того дня отримати свій чесно заслужений тюльпан і помолитися за всіх жінок світу, дякуючи Господеві за те, що я одна з них.


коментарі (0)

Підписатися на: Дописи (Atom)