Важко сказати, скільки разів я чула від знайомих про цей фільм перед тим, як вперше його подивилася. Взагалі то, я не з тих, хто оцінює стрічку на підставі рецензій або чужих вражень, але те, що чула про «Спіши любити» просто роззброювало – від нього всі плачуть! Перша думка – тільки не це, сльози і шмарклі під час перегляду це не моє. Ну що мені залишалося? Тільки перегляд.
Історія проста – школа, старші класи. Лендон Картер – один з найбомбовіших хлопців школи, це стосується як його зовнішності, так і місця в компанії, один з тих, за ким впадає вся школа і, за словами його друзів, – неперевершений майстер брехні. З вини цього юнака калічиться хлопець, але сам Лендон виходить сухим із води. Картер не сторониться випивки, здійснює дисциплінарні порушення в школі, має проблеми у відносинах з батьком.
Джемі Салліван (недарма її їм`я схоже на солодке слово «джем», тобто варення) – це тип янгола у плоті. Донька пастора, небагата (має одного светра, з якого сміється вся школа), дуже побожна – навіть в шкільному автобусі їздить зі Святим Письмом на колінах, одягається як маленька монахиня, при чому цікавиться астрономією і має список 100 справ, які хотіла б здійснити в своєму житті, по суботах вона підтягує двієчників у школі, задіяна в шкільному драмгуртку і співає в церковному хорі. А ночами Джимі з рюкзачком на плечах ходить на цвинтар (!) розглядати зірки в телескоп (ніколи б не подумала, що цвинтар це найкраще для цього місце, чому не власний садок?).
Обом молодим людям по 18 років. Вони з кардинально інших світів – це стосується друзів, зацікавлень, музики врешті-решт. Звичайно ж, Лендон навіть не помічає Джимі, не вітається до неї, підсміюється, соромиться перед друзями. Тут, увага, шкільний театр! Лендон вчить роль, і раптом розуміє, що ніхто крім Джимі йому в цьому не допоможе (а де ж друзі?), він приходить на репетиції до неї додому, при чому цинічно обіцяє ніколи в неї не закохатися (цікаво, як Джимі спало на думку, бачачи ставлення з його боку, вимагати такої обіцянки?). П`єса змінює Джимі в голівудську зірку, Андерсен міг би заплакати – ось гидке каченятко перетворюється в чарівну принцесу! Далі: письменники-казкарі світу, об`єднуйтесь! Кохання ллється через край, колишній хуліган змінюється невпізнанно, він закохується в Джиммі, мириться з батьком, змінюються навіть його друзі (правда не відразу, але так на них діє Джимі). А на кінець, якщо ви досі не плачете – в неї білокрів`я, вони одружуються, але вже через 3 місяці вона помирає...
Якщо сльози вже трохи відступили, і не закривають вам тексту, який пред очима,тоді я продовжу – фільм сильно пересолоджений, він просякнутий слізьми наскрізь (я це називаю сльозоточивістю), від такої великої порції зворушливих моментів його годі сприймати всерйоз, але якби то тільки це. Фільм творить легенду про те, що побожна скромна дівчинка може змінити найбільшого хулігана завдяки любові, при цьому він зміниться докорінно, а її образ тільки утвердиться. І як же багато дівчат потім думає, що це і в їхніх силах, а потім –молоді покалічені сім`ї (проблеми з алкоголем, взаємоповагою, релігійним розвитком, вірністю і т.д.). Як на мене, краще тоді промувати старий добрий образ принца на білому коні і чекати в житті того, хто дійсно вартий нашого кохання, а не ризикувати собою заради гіпотетичної зміни іншої людини. Кохання може дуже багато, але повністю переплавити чужий характер, звички, спосіб життя це не так легко (якщо взагалі можливо). Люди змінюються самі, а навіть дуже побожна дівчина, це не фея. А по-друге, вже вкотре на екрані побожність показана як певна ненормальність, невже для того, щоб бути віруючим обов`язково виглядати і поводитися як прибулець? Чому «побожність» має виникати зі спідниці до п`ят, сором`язливості і страдницького вигляду обличчя (при цьому нуль макіяжу)? Поки що відповіді я не знайшла, але триває активний пошук.
Та все одно варто його подивитися. Тож бажаю приємного, але критичного перегляду.
0 коментарі:
Дописати коментар