пʼятницю, 5 березня 2010 р.

ЧАС ДЛЯ БОГА

Думаю про час. Пригадую св. Августина, і розумію, що так само, як і він, ніколи до кінця не зрозумію, що таке час, бо коли думаю про нього – наче розумію, а коли намагаюся пояснити – вже не знаю. Адже можливості побути поза часом немає.
Але якщо живу в часі, то ним володію, маю той час. Десятиліття, роки, місяці, дні, хвилини і секунди, дитинство, юність, зрілість, старість, бо час це зміни – народження, зростання, розвиток, занепад. Маю час на удар серця і час між двома ударами, час на те, щоб кліпнути оком і на те, щоб звернути на щось свій погляд, час народження і певний час земного життя. Згадуючи Екклезіяста, людина на все має відповідний час («Час розкидати каміння і час визбирувати каміння; час обнімати, і час ухилятися від обіймів.» Еккл. 3, 5).
У вирі щоденних справ ставлюся до мого часу як до перешкоди або як до благословення – залежить від потреб, обставин, залежить від мене і від інших людей. Відміряю свої дні знайомствами, настроєм, зустрічами, сподіваннями, розчаруваннями. Так часто пригадуючи собі минуле, вбираю його в рамки обставин мого життя: «того дня я була щаслива», «то був страшний день». А от чи пам’ятаю, котрий з моїх днів був днем для Бога? А скільки днів минуло без відчуття Його присутності? Скільки часу моя душа була в стані благодаті, а скільки без неї?



Загадка про піст: великий чи довгий? Пісний чи тихий? Для Ісусика чи для мене?
Вже кілька днів, як почався так званий Великий Піст, той, після якого наступить весна, буде посвячення паски, з’їдуться родичі і буде мило. А якщо серйозно і офіційно – почався час очікування на Христове Воскресіння.
Як завжди починаю з шукання великопісної постанови і з автоналаштувань, що розпочинається особливий період, тож треба те, і те, і те. Класика: в піст слід постити, що означає відмову від чогось приємного але приземного заради того, що приходить важче, але має солодші плоди – заради близькості з Богом.

вівторок, 2 лютого 2010 р.

РОЖЕВІ ОКУЛЯРИ ВДЯЧНОСТІ


На днях під руку підвернувся довжеленний матеріал про вдячність з часопису по психології. Нашпигований дослідниками і їхніми дослідженнями, думками експертів та анкетуваннями і, як зазвичай, практичними порадами. Що ж воно, вдячність? – запитала себе і в одну мить виникло наступне запитання: а який християнин може про це не знати? Християнство неможливе без любові, але так само годі уявити його без вдячності. Кожна наша Літургія – це насамперед подяка: Отцеві – за Сина, Синові – за Відкуплення, цілій Трійці – за сотворення і любов. 
Психологи люди практичні, для них щось або корисне, або ні. Бути вдячним – корисно, це запорука щасливості. Отже, будьмо вдячні щоб бути щасливими! Будьмо. Але як?

неділю, 31 січня 2010 р.

СВІТСЬКІ МОЇ КАТОЛИКИ



Від часу до часу трапляється нагода побувати на зустрічі у стилі катехези. Завжди знаходиться цікава тема, від якої можна відштовхнутися і забрести з хащі «католицьких нюансів». А то священники, а то піст, а то Літургія, а то молитва чи реколекції. Дорослий католик, виявляється, має стільки запитань, які дуже часто немає кому поставити, але то вже справа катехези для дорослих, яка повинна бути, але не завжди є. А тим часом наша групка має змогу спілкуватися з мудрим священиком, для якого всі запитання зручні і політкоректні, а для нас всі його відповіді – потужні поштовхи до думання і дальшого пошуку правди.