Знаю так багато родин, які живуть з еміграцією в серці і в щоденних молитвах за рідних на чужині. Чула сотні історій про залишених дітей, злишених дружин та чоловіків, забутих стареньких батьків, про те, як комусь не вдалося і як вдалося дуже добре. Історії про великі гроші, обмани, батракування, сльози, депортації і мрії про краще завтра. Емігрантів так багато... Хтось на сезон збирати полуницю в Польщі, хтось на роки доглядати італійську бабусю чи няньчити російських дітлахів. Не знаю жодного священика, який їздить шукати українських емігрантів по-закордоннях несучи потіху, пораду, допомогу. Не знаю, чи такі еригуються єпископами спеціально для того, щоб їхати у світ до своїх?..
Москва, Варшава, Мілан і ще сотні міст, де хтось шукає недільної
Так рідко в парафіяльних спільнотах, де буваю, чути молитву за всіх тих парафіян, які далеко від дому, бо виїхали працювати чи вчитися. Найчастіше то інтенції замовлені родиною. Чи існує духовна спільнота з тими, хто поїхав, чи лише образа за те, що залишили? Чи існують спеціальні молебні за емігрантів з наших спільнот? Не знаю. Раніше я не думала над цим, а тепер ось прийшло в голову, що якщо роззирнутися і прислухатися, то про еміграцію більше гомонять журналісти в різних там газетах та журналах, а от вдома, в родинній парафії, про тих, хто поїхав чомусь не згадується. Осуджують? Забувають? Не знаю.
Останнім часом по новому цікавлюся еміграцією.
Оксана Ошовська
0 коментарі:
Дописати коментар